ПЕРЕПІ́ЛЧИН, а, е. Прикм. до перепі́лка; належний перепілці. Перепілчині дітки Носять з поля колоски (Стельмах, Живі огні, 1954, 34); Перепілчине підпадьомкання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 251.