ПЕРЕПОЛО́ХАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до переполо́хати. Маріка була переполохана і мовчала (Хотк., II, 1966, 392).

2. у знач. прикм. Який переполохався. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375); Зрідка чулися з села постріли та тривожне виття переполоханих собак (Іщук, Вербівчани, 1961, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 257.