ПЕРЕПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, док.
1. перех., кого і без додатка. Випивати алкогольних напоїв більше за іншого, інших. Батько Івана Марковича свого часу був дяком у ковалівській церкві. Славився своїм неперевершеним басом і вмінням перепивати на хрестинах чи похоронах всіх гостей (Збан., Малин. дзвін, 1958, 184); — Пан Забрьоха — не узяв його чорт, не пролива; ще щоб і мене не перепив (Кв.-Осн., II, 1956, 207); Ще з часів парубоцтва звик чоловік верховодити. Бо таки ніхто не міг тоді змагатися з його буйною силою, розхристаним молодецтвом, перемогти навкулачки, перепити, перетанцювати (Грим., Незакінч. роман, 1962, 22).
2. перех. і неперех., до кого, діал. Випивати за чиє-небудь здоров’я, бажаючи комусь щастя. Підніс [Верига] коновку [калганівки] і став перепивати до Кладиноги (Панч, Гомон. Україна, 1954, 22).
3. перех., кому що, діал. Випиваючи чарку, дарувати що-небудь молодому або новонародженому. — А твоєму синкові перепиваю десятину свого Левка. — Що ти, отямся, Свириде! — перелякалась такого щедрого дарунка Марійка. — Це ж земля дорога… (Стельмах, II, 1962, 249).
4. перех. Випивати все або багато чого-небудь одне за одним. Перепити всі вина; // П’ючи, проголошувати всі або багато тостів, промов. В замку гості встигли вже перепити всі тости, повечеряти і тепер, підігріті вином, весело сперечалися (Гжицький, Опришки, 1962, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 246.