ПЕРЕНИ́ТИ, и́є, док., у сполуч. із сл. серце, душа і т. ін., розм. Змучитися від горя, неприємностей і т. ін. Вся [душа] перениє у незгоді, До всього стане байдуже… Дарма… нехай… на самім споді Твій образ світлий збереже (Граб., І, 1959, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 236.

Перенити, нию, єш, гл. Изныть, истомиться. І сказати вам не знаю, що моє серце тоді перенило. Г. Барв. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 128.