ПЕРЕМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до перему́чити. Якби не здригалося іноді тіло її перемучене, була б це мертва постать (Гр., І, 1963, 384); Матвій, як усі, скотився, перемучений до краю. Ліг на долівку і спав (Ірчан, II, 1958, 251); Сама ще молода, а вся перемучена сидить, зсутулившись (Гончар, Людина.., 1960, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 233.