ПЕРЕМО́ЖЕЦЬ, жця, ч. Той, хто переміг, здобув перемогу. [Ономай:] Скажу тобі, царівно, що переможця і не так ще славлять подо́лані (Л. Укр., II, 1951, 287); Перед ним стояв засмаглий русявий хлопець у звичайній шкіряній тужурці — один з тих типових дужих тілом і духом людей, яким судилось увійти в історію з ім’ям покоління переможців (Довж., І, 1958, 454); Ми чули про те, що на честь переможців у колгоспному змаганні дівчата заплітають розкішні вінки (Вол., Наддн. висоти, 1953, 228); * У порівн. Кілька відер води бухнуло на вогонь; огонь засичав, причаївся, дихнув чадом і чорним димом, а далі вискочив і сам, ще потужніший, ще могутніший, як незвитяжний переможець… (Коцюб., І, 1955, 121).

Лиша́тися (лиши́тися, вихо́дити, ви́йти) перемо́жцем — одержати перемогу над ким-небудь. — У рівнім бою саме ж діло покаже — хто з нас лежатиме долі, а хто переможцем лишиться (Тич., І, 1957, 269); Проте він і справді був кращим фізкультурником, а в тирі на всіх змаганнях завжди виходив переможцем (Донч., IV, 1957, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 231.