ПЕРЕЛЯ́КАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до переляка́ти. Голос у неї ослаб, став тихий, тоненький, немов дитячий. Видно було, що вона дуже перелякана (Л. Укр., III, 1952, 615); Перелякані тим переможним залпом, здибились коні на Бранденбурзьких воротах, здибились і заніміли (Логв., Давні рани, 1961, 61); // переля́кано, безос. присудк. сл. Де кого перелякано, вже баба тому на голову миску ставить та віск виливає (Дн. Чайка, Тв., 1960, 26).

Переля́каний на смерть (до сме́рті) — охоплений надзвичайно сильним почуттям страху, дуже зляканий. Надаремне переляканий на смерть циган благав пустити його (Коцюб., І, 1955, 212); — Муха пролетить мимо Ганни Іванівни, — посміхнувся начальник цеху, — а Валентин Модестович уже до смерті переляканий: чи не зачепить та муха його тендітну дружину крильцем (Шовк., Інженери, 1956, 58).

2. у знач. прикм. Охоплений переляком. Перелякані жовніри.. хапались за палаші, за пістолі (Стор., І, 1957, 395); * Образно. Далі, мов велетенським молотом по ковадлі: грюк посеред лісу. Перелякані шибки забряжчали й заверещали в хаті всі одразу (Вас., II, 1959, 329); * У порівн. Дочки, мов перелякані цесарки, переступали з ноги на ногу (Вільде, Сестри.., 1958, 179); // Який виражає переляк. — Хто там? — тривожно обізвався переляканий жіночий голос (Хотк., ІІ, 1966, 251); Механік, вимазаний у сажу, лупав переляканими очима (Панч, Вибр., 1947, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 221.