ПЕРЕКЛИКА́ТИ див. переклика́ти.
ПЕРЕКЛИ́КАТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех.
1. Робити перекличку (в 1 знач.). Дзвінок покликав на перекличку. Нехотя посунули у верхню залу. Жук перекликає (Чумак, Черв. заспів, 1956, 144); Рано збудять [новобранців], оглядітись не дадуть, Перекличуть, до майдану поведуть (Щог., Поезії, 1958, 108).
2. тільки док., заст. Покликати до себе (жити, працювати і т. ін.). Я шавлію пересію, Руту пересмичу, А до себе миленького Таки перекличу (Укр.. лір. пісні, 1958, 317); — Якби мені перекликати сюди Лавріна, я б навіки зосталась у матері, — думала Мелашка (Н.-Лев., II, 1956, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 198.