ПЕРЕ́ЗВА, и, ж., діал. Перегук. * Образно. Коли б перезва радісних сердець Моїм пісням назустріч полетіла (Перв., II, 1958, 218).

ПЕРЕЗВА́, и́, ж. У дореволюційні часи — частина українського весільного обряду, звичай, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого. Усе село ніби палало в час перезви, бо все село гуляло на весіллі (Н.-Лев., II, 1956, 182); Вчора справили весілля, А сьогодні на похмілля Ми справляєм перезву (Олесь, Вибр., 1958, 286); Після перезви учасники бенкету переряджаються і йдуть по селу за здобиччю переважно до родичів нареченого і нареченої (Від давнини.., І, 1960, 143); // збірн. Учасники такого походу, поїздки. Місила болото весільна перезва, сповняючи холодне повітря піснями (Коцюб., II, 1955, 30); Чумакова рідня топталася, м’ялася надворі, та витівки не припинялися, і тому перезва посідала в сани (Горд., Чужу ниву.., 1939, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 183.

Перезва, ви, ж. Свадебный обрядъ: въ понедѣльникъ, послѣ первой брачной ночи, родственники новобрачной идутъ на угощеніе въ хату родителей жениха; при прохожденіи поютъ соотвѣтствующія пѣсни. Чуб. IV. 56. Маркев. 146. Щитайте, скільки душ у вас перезви. Грин. III. 451. Івасьова перезва через улоньку перейшла: як рій гуде, як мак цвіте, як рожа процвітає. Чуб. IV. 465.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 118.

перезва́ — у весільному обряді — звичай (своєрідна оргія), за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі за запросинами йшли або їхали з відповідними об­рядовими піснями на частування до хати молодої; також учасники такого походу, поїздки; про діво­цтво молодої сповіщали передусім батька-матір у супроводі пісень: «Спасибі тобі, таточку, за кудрявую латочку, за запашні васильки, за твою чесну дитину, що вона по ночах не ходила, при собі сноток носила»; молодий брав тещу під праву руку й урочисто вів її до своєї хати в супроводі всього роду (звідси й назва обряду, тобто перезивання з однієї хати до другої). Вчора справили весілля, А сьогодні на похмілля Ми справляєм перезву (Олександр Олесь); Івасьова пере­зва через улочку перейшла: як рій гу­де, Як мак цвіте, як рожа процві­тає (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 438-439.