ПЕРЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЖУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех. і без додатка.
1. Жуючи, подрібнювати їжу зубами. Кінь, зриваючи зубом вершки трав, підійшов до них [Марусі і Дмитра] і дивився, пережовуючи (Хотк., II, 1966, 144); Він методично, в незмінно повільному темпі пережовував і ковтав їжу (Сміл., Пов. і опов., 1949, 11); Онися жувала, жувала, не пережувала та давай допікати дочці (Н.-Лев., III, 1956, 209); Він допив вино до останньої краплини, нашвидку пережував шматочок сиру і звівся з достойністю (Смолич, Світанок.., 1953, 394);* У порівн. Майстри мовчали. Звільна обмірковували вони його слова, наче пережовували їх (Тулуб, Людолови, І, 1957, 202).
2. перен. Багато разів звертатися у думках, розмові і т. ін. до одного й того ж предмета, питання; довго, з усіх боків обмірковувати, обговорювати або описувати що-небудь. Довкола мене глухота і нудьга, а самій власні думки безнастанно пережовувати, — це і томить і не доводить ні до чого (Коб., І, 1956, 123); Похитає головою стара Векла, жахається, сперечається, не вірить — а там, гляди, пережує своїм непроворним розумом та вже й трохи прихильніше стає до синових думок (Дн. Чайка, Тв., 1960, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 182.