ПЕРЕ́ЖИ́ТОК, тку, ч.

1. Те, що збереглося від минулого і не відповідає сучасним нормам життя; застарілий погляд, уявлення, звичай. — Не розумію твоєї примхи. Людина поступово не повинна б соромитись таких речей, се пережиток варварства (Л. Укр., III, 1952, 748); Працівники сільського виконкому мають справу з живими людьми різного характеру й темпераменту, з невимерлими ще подекуди пережитками і забобонами (Вишня, І, 1956, 357); Релігія є головним противником наукового світогляду, найживучішим пережитком минулого (Наука.., 8, 1963, 5); Пережитки капіталізму в свідомості людей; Приватновласницькі пережитки.

2. рідко. Те саме, що пережива́ння 2. Неспокійні усякові пережитки незабаром дали себе знати (Н.-Лев., IV, 1956, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 182.