ПЕРЕДЧУТТЯ́, я́, с. Неясне відчуття того, що може відбутися, настати. Макарові Івановичу аж у очах потемніло, аж у п’ятах похололо… От і справдилося його передчуття. От і нещастя!.. (Коцюб., І, 1955, 166); Тільки упали на землю ночні [нічні] тіні, у мені пробудилась якась незвичайна тривога — якесь передчуття… (Вас., II, 1959, 30); У передчутті чогось страшного, невідомого Іванко ще дужче пригорнув до себе Роксану і глянув в її обличчя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 56); В ряді віршів Тичини починає звучати мотив, який можна назвати передчуттям бурі (Поезія.., 1956, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 179.