ПЕРЕГУ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. перегу́куватися 1 і звуки, утворювані цією дією. Ліс, суворий, по-осінньому задумливий, сповнився дитячими дзвінкими голосами. Крик і співи, перегукування (Збан., Малин. дзвін, 1958, 220); Перепели в траві розпочали перегукування; коники один перед другим навперейми сюрчали (Мирний, IV, 1955, 307); Благословенно будь споріднення і перегукування душ! (Тич., II, 1957, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 158.