ПЕРЕГОРІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до перегорі́ти. На столику у фарфоровому позлоченому зільничку — жмут темних, мов на уголь перегорілих, рож… (Вас., II, 1959, 60).

2. у знач. прикм. Який закінчив, перестав горіти. Огонь у печі потухав; перегоріле угілля тліло, та вже не давало того світу (Мирний, І, 1954, 341).

3. у знач. прикм. Який зіпсувався від надмірного нагрівання, довгого горіння. Пошкоджені вимикачі, патрони, розетки, ізолятори треба негайно заміняти новими; те саме стосується і перегорілих ламп (Монтаж і ремонт.., 1956, 155); Там, де баби кричали похриплими голосами: "Сластьони, сластьони!", тхнуло перегорілою олією (Панч, На калин. мості, 1965, 21).

4. у знач. прикм. Який став перегаром. Здавалося [Орисі], начебто.. вона вже сидить за кермом трактора. Навіть.. вловлювала запах перегорілого гасу (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 42); Канушевич почув разом із сміхом гіркий, неприємний запах перегорілої горілки (Коцюба, Нові береги, 1959, 328); // Такий, у якому чути запах перегару. Війнуло звідти [з бункера] на бійців тяжким перегорілим повітрям, немов видихнутим з єдиних людських легенів (Гончар, III, 1959, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 154.