ПЕРЕГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм.

1. Закінчити гомоніти. * Образно. Офіцери.., переждавши, поки перегомонів гук вистрілів, покинули свої становища (Фр., VI, 1951, 447); Дзвінок перегомонів, учні й учениці забиралися виходити (Ков., Світ.., 1960, 108).

2. Гомоніти дужче від кого-, чого-небудь. — Не хоче [залізниця] стикатися з потоком [людей], що жене скорим рухом біля неї.. Її сичання й шум намагається його перегомоніти (Коб., III, 1956, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 154.