ПЕРЕВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕВОЛОКТИ́, очу́, о́чеш; мин. ч. переволі́к, локла́, ло́; док., перех. Волочачи, переміщати кого-, що-небудь з одного місця на інше. — Нічого Явдосі робити, поволокла його [сотника] самотужки у хату і як переволокла на друге місце, він і застогнав..! (Кв.-Осн., II, 1956, 202); * Образно. Він повз. Падав на живіт, простягав уперед руки, спирався на лікті й переволікав уперед своє важке, неслухняне, мов чуже тіло (Загреб., Європа 45, 1959, 15).
Переволіка́ти (переволокти́) но́ги через що — важко переступати або перелазити через що-небудь. Через стінку переволік свої довгі ноги Петренко, потім зв’язківець з своїм апаратом (Голов., Тополя.., 1965, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 146.