ПЕРЕ́ВЕ́СЛО, а, с. Джгут із скрученої соломи для перев’язування снопів. Стара вже оставалась позаду: важко їй було підняти снопа, важко скрутити перевесло: руки раз по раз слабшали (Григ., Вибр., 1959, 359); Перевесла скручувала [баба] не з житніх стебел (не вміла й не хотіла розтринькувати бодай одну стеблинку), а з осоки, яку нажинала за кілька днів перед тим (Гуц., 3 горіха.., 1967, 141); * Образно. Навкруги вже надовго розіслалась ніч. Пов’язане перевеслом Чумацького шляху небо тремтіло зірками (Логв., Літа.., 1960, 68); * У порівн. [Олеся:] Коли ж тут раптом обхопить, мов перевеслом, інша глумлива та зла думка (Кроп., II, 1958, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 139.

Перевесло, ла, с. Свясло для снопа, вообще витень соломы, которымъ что-либо связывается. Чуб. VII. 393. О. 1861. XI. Св. 66. Шляхтич з перевареної сирватки, шабелька на личку, перевеслом підперезаний. Ном. № 858.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 111.

пере́ве́сло (зменшене — пере́весе́льце) — джгут із скрученої соло­ми для перев’язування снопів; як усе, що в’яже, було символом гальмування, стримування. Важко скрутити перевесло (Грицько Григоренко); Шляхтич з перевареної сироватки, шабелька на личку, пе­ревеслом підперезаний (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 438.