ПЕРЕБІ́ЖЧИК, а, ч. Військовослужбовець, що перейшов у розташування ворога і здався йому. Перебіжчик дуже зацікавив командира дивізії, і він одразу ж виїхав на місце, щоб особисто поговорити з ним (Голов., Тополя.., 1965, 156); // Людина, що перейшла через державний кордон на територію іншої держави; порушник кордону. Побачив [Семен] гурт людей біля Стовбунового стола й посередині — високого.. селянина. — Перебіжчик [з Харбіна]… — шепнув хтось (Сміл., Зустрічі, 1936, 152); // перен. Той, хто відмовляється від попередніх переконань, поглядів і т. ін., переходить з одного ідейного, політичного і т. ін. табору в інший. Черкаський староста розумів, що втихомирення бунтарів перейшло в справжню війну,.. навіть і — з перебіжчиками до однодумців (Ле, Наливайко, 1957, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 126.