ПЕРЕБІ́ЖНИЙ, а, е, поет.

1. Який швидко лине, проходить, протікає, не затримуючись на одному місці.

2. Який швидко минає; тимчасовий, недовговічний. Летітиме він, не знаючи, що все на світі є перебіжне й немає ніде чудес і тайн (Ю. Янов., II, 1958, 14); Хвилини щастя перебіжні я, поспішаючи, ловлю (Криж., Гори.., 1946, 89); // Нетривалий, короткий, побіжний (про погляд, посмішку і т. ін.). Зоя мовчала, перебіжним поглядом оглядаючи письмовий стіл (Гур., Життя.., 1954, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 126.