ПЕРЕБУШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. неперех. Перестати бушувати; відбушувати. Вода зійде швидко, Дніпро перебушує й заспокоїться (Голов., Тополя.., 1965, 225); — Їдьте додому, а я увечері прийду, коли тато перебушують (Стельмах, І, 1962, 446).

2. перех. Збурити, розбурхати всіх або багатьох. — Він ціле село перебушував, у него [нього] жила живо грає, ой, ще й як грає! (Черемш., Тв., 1960, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 132.