ПЕРЕБЕ́НДЮВАТИ, юю, юєш, недок., розм.
1. Те саме, що вередува́ти. — Не перебендюй-бо так довго, Солопію! Бо я горох сама, де схочу, там посію; Сама я й викошу, як треба, на покіс, І ось тобі тогді я дулю дам під ніс!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 59); — Положи свою панєнку вздовж лавки, візьми два дубці, та вдвох як вмолотимо її, наче сирий сніп, одразу покине перебендювати, шовковою і гречною стане (Стельмах, І, 1962, 278).
2. Говорити багатослівно, звичайно пересипаючи свою мову жартами. Ішов Іван у ліс із сокирою за ременем та й бурчав і кляв ненастанно. Прийшов, сів на старім пеньку, щоби хвилю відпочити, але не переставав бурчати та перебендювати (Фр., III, 1950, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 122.