ПЕНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., на кого — що, рідко кого, що, розм. Те саме, що докоря́ти. Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зав’яла (Бор., Тв., 1957, 145); Не пеняйте на мене, добродію, що я на сей раз не даю певного слова (Мирний, V, 1955, 362).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 117.

Пеняти, ня́ю, єш, гл.

1) Пенять. На Бога пеняєш, а сам кульгаєш. Ном. № 88. Хата млинові пеняє.

2) Быть небрежнымъ, неловкимъ. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 107.