ПЕ́ЛЕХ, а, ч., розм.
1. Жмут, пасмо волосся, вовни, трави і т. ін. На ній був овечий монгольський кожух, обернений пелехами наверх (Фр., VI, 1951, 91); // перен. Клубок, жмут, відірвана частина чого-небудь (туману, диму, піни і т. ін.). Крізь пелехи туману видно було по кінцях площі язики вогню (Ільч., Серце.., 1939, 261).
2. перен., розм. Людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям. — Сам ти косматий пелех! А в вас, в Озірній, самісінькі злодії! (Крим., Вибр., 1965, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 114.