ПЕКУ́ЧИЙ, а, е. прикм.
1. Який надмірно гріє, палить; дуже гарячий, жаркий. Прив’яле, аж посхиляне бадилля од пекучого сонця, піднімалось, неначе спросоння, під свіжою росою (Н.-Лев., І, 1956, 68); Тепер все хмарить і палить, і вітром пекучим несе, але дощу нема (Л. Укр., V, 1956, 54); Сонце все вище й вище. І сьогодні буде такий же пекучий день, як учора (Донч., IV, 1957, 9); У темних шахтах, в холодних горах, В пісках пекучих, на бурних водах Підступна й дика, важка й сувора, Не підкорялась рукам природа (Гірник, Сонце.., 1958, 7); // Дуже великий, сильний (про холод, мороз і т. ін.). Похмуру осінь змінила люта зима з пекучими морозами (Коз., Гарячі руки, 1960, 8); // Який викликає хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін. Пекуча згага ухопила Христю за серце. Свирид ще багато дечого розказував про село, про селян, та вона вже не слухала нічого (Мирний, III, 1954, 238): // Який викликає відчуття гострого, різкого болю. В рани глибокі, Рани пекучі Тихо скропіте Роси зцілющі (Черн., Поезії, 1959, 74); Все він [ворог] душить, все він глушить, гинуть квіти і трава — це пекуча, це палюча лиходійка кропива (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 36); Андрій обережно провів пальцями по щоці: пекучий біль, немов хто солі підсипав йому туди (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 20); // Який викликає гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.). Імбір пекучий на смак і має приємний запах (Укр. страви, 1957, 345).
2. перен. Який завдає глибоких моральних страждань, мучить, непокоїть. Все, що чекало її цими днями, здавалось їй таким гірким, таким нестерпуче пекучим, що Гашіца воліла б, аби земля запалась під нею (Коцюб., І, 1955, 249); Рана палала розпеченим залізом, а важкі й пекучі думи не давали забуття (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39); // Важкий, болісний, нестерпний (про почуття). Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь! (Вовчок, І, 1955, 7); Пекучий гнів обпалив моє обличчя (Чаб., Катюша, 1960, 71); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором (Шовк., Людина.., 1962, 169); // Викликаний важкими переживаннями (про сльози). Грубі, пекучі сльози покотилися по його блідому, замученому, порохом припалому лицю (Фр., І, 1955, 366); Вона бреде грузькою стежкою, нічого не бачачи перед собою. Сльози струмками течуть по її обличчю, мовчазні, пекучі сльози горя (Чаб., Балкан. весна, 1960, 127); // Який вражає, дошкуляє. Вона співа — і серця поривання У згуки ті вона перелива, Горять огнем безмірного кохання Її пісень пекучії слова (Гр., І, 1963, 68); Гумор у В. Чечвянського може звучати по-різному. Різкий і нещадний, пекучий і ущипливий — коли висміюється все віджиле і негативне. Доброзичливий — коли письменник змальовує наших, радянських людей, які, скажімо, в чомусь помиляються (Рад. літ-во, 6, 1964, 85); // Гострий, пронизливий (про погляд). Вона прискочила до його страшна, як дика кицька, з перекошеним ротом, з пекучим поглядом (Коцюб., II, 1955, 23).
3. перен. Який має велике життєве значення; необхідний, невідкладний. Питання про мир є пекуче питання, болюче питання сучасності (Ленін, 35, 1973, 13); Зазначу тільки свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (Коцюб., III, 1956, 120); // Який важко побороти, якому важко протидіяти; невідступний. Не малювати, як ми вже твердо переконалися, він не міг. Мусив малювати з якоїсь внутрішньої, пекучої потреби творчості (Коз., Гарячі руки, 1960, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 113.