ПЕКТИ́СЯ, печу́ся, пече́шся; мин. ч. пі́кся, пекла́ся, ло́ся; недок.
1. Готуватися нагріванням, прожарюванням на вогні або на жару (про їжу). Поки коровай пікся, молодиці пили, полуднували, цокотали та приспівували до короваю, щоб він і випікся, й виріс вгору (Н.-Лев., III, 1956, 74); Марко пригадав, що в попелі печеться картопля, пішов надвір і приніс повну пелену (Тют., Вир, 1964, 19).
2. Надмірно грітися на сонці або у якомусь жаркому місці. Тепер же сиджу тут над самісіньким морем, печуся страшенно і маю досить часу до писання (Л. Укр., V, 1956, 51); Злиденне життя.. Але як завзято цигани трималися за нього! Пеклися на сонці… Гибіли на морозі. А жити в оселях не хотіли (Дмит., Обпалені.., 1962, 226).
3. Відчувати фізичний біль від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого. Микола пробурчав: — Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила… печись тепер (Григ., Вибр., 1959, 46).
4. перен., розм. Турбуватися, переживати за кого-, що-небудь. — Маріє! Ти не дуже за мене печися. Коли дійдеться до чого, то перед паном богом я маю що сказати (Чорн., Потік.., 1956, 56); — Я не за скибки, а за людську працю печуся. Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере, сучий син, якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян (Тют., Вир, 1964, 35).
5. Пас. до пекти́ 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 112.