ПЕКЕ́ЛЬНИК, а, ч., міф. За релігійними уявленнями — злий дух, житель пекла, що має людську подобу, але з рогами, копитами й хвостом; чорт, біс, диявол. В пеклі.. мусили уживати люлечки, як наперсточки, бо у найстаршого пекельника, у самого верховоди, була жінка така виніжена, що й не сказати (Вовчок, VI, 1956, 278); // розм. Уживається як лайливе слово. Та дарма, що я того пекельника в обличчя не встигла вглядіти: я й так, здається, впізнала, що то був Трохим… (Крим., Вибр., 1965, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 111.