ПАТЯ́КАЛО, а, ч. і ж., зневажл. Той, хто любить патякати. — Пора на зяб орати. — Будеш ти носом орати долівку холодної — там твій зяб буде, патякало погане (Іщук, Вербівчани, 1961, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 98.

Патякало, ла, с. Многоглаголивый человѣкъ. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 102.