ПАТЕРИ́ЦЯ, і, ж.
1. Довга палиця, яку звичайно використовують для опори при ходьбі. — Де гроші, блюдолизе, — кричав ватажко, махаючи здоровенною патерицею (Фр., III, 1950, 151); Тупцявся по хаті Матвій, роздратовано гупаючи патерицею об долівку (Добр., Очак. розмир, 1965, 26).
2. Жезл як ознака вищих християнських та деяких інших священнослужителів, а також символ влади взагалі. Чернець мій встав, Надів клобук, взяв патерицю, Перехрестився, чотки взяв… (Шевч., II, 1953, 38); Стоїть пам’ятник командорові — велика статуя з командорською патерицею в правиці (Л. Укр., III, 1952, 390); Запрошувати на весілля.. повинні були неодмінно з ціпками в руках.. Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а — патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків (Смолич, Мир.., 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 93.