ПА́СПОРТ, а, ч.
1. Документ встановленого зразка, що посвідчує особу власника, його громадянство. Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом (Л. Укр., V, 1956, 381); Редактор нерішуче подає мені руку. Побачивши радянський паспорт, він простягає її вдруге (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 43); * Образно. Ця молодість і жіноча свіжість, як паспорт готовності до життя, вабили дотепного хірурга Храпкова (Ле, Міжгір’я, 1953, 15).
2. Реєстраційне посвідчення, що містить основні відомості про яке-небудь підприємство, устаткування, прилад, предмет господарського вжитку і т. ін. Технічний паспорт установки складається на основі проектних і заводських даних (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 43); Корисно.. запровадити на кожний споруджений об’єкт паспорт і передавати його при здачі організації-власникові (Рад. Укр., 27.VII 1959, 2); // Реєстраційне посвідчення на кожну одиницю транспорту. Паспорт автомашини; // Документ, що містить реєстрацію яких-небудь фактів, докладний опис чого-небудь. В багатьох музеях України провадиться систематична робота по опрацюванню етнографічних колекцій і складанню наукових паспортів (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 89.