ПАСКУ́ДНИК, а, ч., вульг. Той, хто робить погані, мерзенні, гидкі вчинки. Сидить старий паскудник біля ставу, панську рибу краде та ще й роздаровує (Тулуб, Людолови, І, 1957, 75); // Уживається як лайливе слово. Прийди, прийди, паскуднику, лежить сухарь [сухар] на суднику (Чуб., V, 1874, 1144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 87.

Паскудник, ка, м.

1) Сквернавецъ, мерзавецъ. Прийди, прийди, паскуднику, лежить сухарь на суднику. Чуб. V. 1144.

2) Лошадиная болѣзнь. Сим. 61, 76. Карбункулъ у скота. Шух. І. 43. Збити паскудник. Пустить лошади кровь з храп, а переносно — разбить носъ до крови. Сим. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 100.