ПАРУБО́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до па́рубок 1. Вулиця, захлинувшись парубоцькою піснею, знову гуляє під голосні удари бубна (Кос., Новели, 1962, 160); Маланка зразу брала його залицяння за парубоцькі жарти і все здалека трималася (Кобр., Вибр., 1954, 192); // Належний парубкові; парубків. Посеред кола замайоріла Дарчина голова, кружачи в парі то з парубоцькою шапкою, то з дівоцькою хусткою (Л. Укр., III, 1952, 671); // Власт. парубкові. Що мені найбільше подобається в дядькові — так то той парубоцький, палкий вогонь, котрий так і грає в його сірих очах (Коцюб., І, 1955, 467); Ось тепер він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втретє — посватається сам (Стельмах, І, 1962, 535).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 81.