ПА́РУБКІВ, кова, кове. Прикм. до па́рубок; належний парубкові. По обличчю дівчининому пробігала інколи смужка не то досади, не то таємного задоволення від парубкового залицяння (Коцюб., І, 1955, 234); На парубків крик і жіноче голосіння почав збігатися ярмарок (Панч, Гомон. Україна, 1954, 104); Парубкова свита.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 80.