ПАРТИЗА́НИТИ, ню, ниш, недок., розм.

1. Вести партизанську боротьбу; бути партизаном. Чим далі відходять тавричани від рідних місць, тим все частіше зринає між ними приглушена збентега [збентеженість] та сумніви: — Куди йдемо? — Хіба не можна тут партизанити? (Гончар, II, 1959, 110); — Партизанили ми разом з Устимом Харитоновичем у вісімнадцятому році, кайзерівських генералів ганяли (Хижняк, Тамара, 1959, 34).

2. Діяти неорганізовано, недисципліновано; виявляти партизанщину (у 2 знач.). — Тільки партизанити тепер не можна, браток.. Духом, настроєм, бойовим спрямуванням завжди залишайся фронтовиком, а поводитись учись інакше (Мик., II, 1957, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 77.