ПАРТА́Ч, а, ч., зневажл. Людина, яка робить, виконує що-небудь невміло або неохайно, недбало. Брянський не міг стримати свого роздратування. — Партачі! Партачі! Партачі! — кричав він за кожним невдалим пострілом (Гончар, III, 1959, 52); Готуючи грунт до сівби, трактористи добре напартачили: то тут, то там на поверхню виходили огріхи.. Комбайнер згадав лихим словом тих партачів (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 76.