ПА́РОЧКА, и, ж.
1. Пестл. до па́ра11, 3, 4, 7. — Та чого ж я йому понесу, коли в мене нічого нема! — Бубличків парочку в’язочок (Кв.-Осн., II, 1956, 278); Гостю налив чарочку, а сам випив парочку (Укр.. присл.., 1955, 224).
2. розм. Те саме, що па́ра1 1,4. Іде парочка — Манька з кавалером (Мик., І, 1957, 117); Я відчував таку самотність, ніби всі люди відцуралися від мене, поділилися на парочки, а я залишився сам (Томч., Готель.., 1960, 9); Треба швидше до лісу. Поки сюди-туди, викличуть гади [фашисти] парочку.. бомбардувальників (Ю. Янов., І, 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 76.