ПАРАШУ́Т, а, ч. Пристрій у вигляді великої парасольки, що розкривається у повітрі для стрибка людини з літального апарата, для спуску з нього вантажу або взагалі для гальмування. Гамбеш падав.. Він рвав обидва шнурки, але парашути не розкривалися (Собко, Зор. крила, 1950, 47); Я бачив, .. Як ти вдягнула парашут на плечі І впевнено пройшла до літака (Перв., І, 1958, 183); * У порівн. Спідня сорочка, висмикнувшись, стримить у нього ззаду, як парашут (Гончар, III, 1959, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 67.