ПАРА́ФІЯ, ї, ж. Нижча церковно-адміністративна організація, що об’єднує віруючих, яких обслуговують церковнослужителі одного храму. Піп прийняв з великою охотою в свою парафію нових людей (Н.-Лев., II, 1956, 221); Вікентій знає всю непривабну зажерливість гутянського попа, осуджує його нововведення у парафії (Стельмах, І, 1962, 271); // Місцевість, де живуть члени цієї організації. Парафія була маленька, вбога, з народу прихід був дуже мізерний (Фр., VII, 1951, 15); Чергова підвода повезла їх у чотири парафії нашої волості (Мик., II, 1957, 35); // розм. Сукупність віруючих, об’єднаних такою організацією; парафіяни. Отець Василь за півгодини.. встиг пожалітися на свою п’яну, ліниву і не дбаючу про церкву парафію (Коцюб., І, 1955, 314); // перен. Коло людей, прибічників якого-небудь одного напрямку, погляду. Ви [О. Кобилянська] бачите, що я д. Стефаника раз назавжди записала до Вашої буковинської парафії (Л. Укр., V, 1956, 295).
◊ Не з на́шої пара́фії хто — хто-небудь чимсь відрізняється від якоїсь групи людей. Я чомусь відразу відчула, що це людина не з нашої парафії, як то кажуть (Вільде, Пов. і опов., 1949, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 67.