ПАРАДО́КС, а, ч.

1. Думка, судження, що різко розходиться із звичайним, загальноприйнятим і протирічить (іноді тільки на перший погляд) тверезому глуздові. Наведу деякі загальнознані факти, щоби суд мій не видався нікому парадоксом або брехнею (Фр., XVI, 1955, 24); — Спочатку я сприйняла слова Юрія Юрійовича як парадокс (Донч., V, 1957, 480); // Нелогічний збіг обставин. Історичний парадокс: в той самий час, коли розум людський посилав у космос ракети, на вершинах Паміру альпіністи розшукували волосату снігову людину (Руд., Остання шабля, 1959, 568).

2. книжн. Несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням. Ми стикаємося з парадоксом: щоб забезпечити собі життя, бактерії потребують речовину, яка б вбивала їх (Мікр. ж., XXII, 4, 1960, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 63.