ПА́ПОРОТЬ, і, ж.

1. (Аsріdіит fіlіtтаs). Спорова безквіткова трав’яниста рослина з великим, дуже розсіченим листям, що росте в тінистих сирих місцях. Під полом лежали усякі трави і коріння: мнята [м’ята], любисток, терлич, папороть (Кв.-Осн., II, 1956, 189); Вона брела по траві, пальцями ніг зриваючи зубчате листя папороті (Чорн., Визвол. земля, 1959,63).

Цвіт (квіт, кві́тка) па́пороті — чародійна квітка, яка, за легендою, нібито розцвітає в ніч на Івана Купала. Шукачі щастя [на Івана Купала] підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі (Рильський, III, 1956, 392); [Перелесник:] Ми тобі знайдемо з папороті квітку, зірвем з неба зірку, золоту лелітку (Л. Укр., III, 1952, 206).

2. тільки мн. (Fіlісаlеs). Клас вищих спорових трав’янистих, рідше дерев’янистих рослин з дуже розсіченим або складним листям. На неосяжних просторах земної поверхні шуміли колись буйні ліси, що складалися з гігантських дивних рослин: плаунових, папоротей, хвощів (Наука.., 3, 1956, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 58.

Папороть, ті, ж. Раст. папоротникъ, Aspidiun filit mas. Sw. и — femina Sw. Анн. 55. У Рогова указаны еще слѣдующія растенія съ этимъ названіемъ: Polypodium vulgare L, Pteris aquilina L, Strutiopteris germanica Willd. ЗЮЗО. I. 132, 133, 138. — боло́тяна. Раст. Aspidium Thelypteris. ЗЮЗО. I. 113.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 95.

па́пороть — спорова безквіткова трав’яниста рослина з великим, дуже розсіченим листям; росте в тінистих сирих місцях; називають ще перуно́вим вогнецві́том, во́вчою траво́ю, кві́ткою ща́стя; у народі помічено — листя папороті скру­чується перед ясною погодою, ви­простується — на негоду; папороть росте без цвіту, хоч поширене ві­рування: рослина таки цвіте раз на рік; разом з тим у русальних піснях не раз трапляється загадка: «Що росте без цвіту? — Папороть росте без цвіту»; у сполученнях: цвіт (квіт, кві́тка) па́пороті — чародій­на квітка, яка, за легендою, нібито розцвітає в ніч на Івана Купала, загорається дивним вогнем і пока­зує на місце, де сховано скарби; див. ще Купа́льська ніч.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 433.