ПАНІМА́ТКА, ПАНЬМА́ТКА, и, ж., заст.

1. Мати стосовно до своїх дітей. Було, як здвигне старий брови, стисне уста тонкі та блисконе оком своїм чорним — ми вже з паніматкою ледве дишемо, — одна Катря не боїться нічого (Вовчок, І, 1955, 182); Зоставалась у нас ще шкапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подушне, бо паніматка заробити нездужала (Морд., І, 1958, 42).

2. Господиня, хазяйка дому. Де хатка, там і паніматка (Номис, 1864, № 11031); В хугу-непогідь лиху Дідусь плівся на роботу, Підтоптався на шляху, Сів на хвильку коло плоту. — Здоровесенькі були! — Паніматка йому з двору: Ви б до хати краще йшли, Ніж отута під сю пору (Граб., І, 1959, 370); В хаті Орися, дарма, що тільки восьмий пішов, справжня паніматка: заметено в хаті, припічок, видно, учора помазала (Головко, ІІ, 1957, 241).

3. Ввічлива форма звертання до господині, молодших жінок до старших, чоловіків до жінок. [Хома (кланяється):] Здорові були, паніматко, з празником, з Новим роком! (Стар., Вибр., 1959, 249); От молодиці і кричать Явдосі: — Ану, паньматко! вибирай місце на щасливу продажу (Кв.-Осн., II, 1956, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 46.

Паніматка, ки, ж. Мать, госпожа; матушка. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки: отсе мені паніматка дала, щоб хороша я панянка була. Н. п. Коли хоч, перескоч, вирви собі м’ятки; коли хоч мене взять, спитай паніматки. Н. п. Изъ вѣжливости называютъ такъ хозяйку, а также младшія женщины старшихъ, также мужчины женщинъ. А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, паніматко, а другий і сама знатиму. Рудч. Ск. II. 56. Яка хатка, така й паніматка. Ном. № 7125. Скажи мені, паніматко, щиро. К. ЧР. 55. Ум. Паніматочка. А в нашої паніматочки один синочок. Чуб. III. 273.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 92.

паніма́тка = паньма́тка (пестли­ві — паніма́тонька, паньма́тонька, паніма́точка, паньма́точка, панімату́ня паньмату́ня, панімату́ся, паньмату́ся) —

1) стара пошанна назва матері стосовно своїх дітей. Коли хоч мене взять, спитай пані­матки (пісня); Зоставалась у нас ще шапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подушне, паніматка за­робити нездужала (Д. Мордовець); Батьки і паніматоньки, І хлопці, і дівчатоньки Аж не потовпляться — біжать, До танців жижечки трем­тять (Л. Глібов); А в нашої паніматочки один синочок (пісня);

2) гос­подиня, хазяйка дому; зокрема, так називали хазяйку вечорни́ць (див.). Де хатка, там і паніматка (приказка);

3) ввічлива форма звертання до господині, молодших жінок до старших, чоловіків до жі­нок. Старости привіталися, поці­лували її в руку: — А раді гостям, паніматочко ? (Ю. Федькович);

4) дружина священика.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 432.