ПАНІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Удаватися в паніку, поводити себе як панікер. — Тільки спокій, Кузьмо Івановичу. — А чого ж панікувати? Своїх хлопців я попереджу, не дріматимемо, та й тільки (Збан., Мор. чайка, 1959, 162); Йшов 1943 рік — рік визволення України. Гітлерівський райх панікував, несилий стримати наступ радянських військ (Літ. Укр., 22.ІІ 1966, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 46.