ПАНЬМА́ТІНОЧКА, и, ж., заст. Пестл. до паньма́тка. — Поможи, паньматіночко! — та беркиць їй у ноги, та аж плаче та просить, щоб не дала [відьма] йому не своєю смертю пропасти (Кв.-Осн., II, 1956, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 55.