ПАНЩА́ННИК, а, ч. Селянин, що відробляв панщину; кріпак. Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка (Н.-Лев., II, 1956, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 54.