ПАНО́ЧОК, чка, ч. Пестл. до пан 1, 2. — Ні, паночку, — Ягня йому мовляє, — Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив (Гл., Вибр., 1951, 39); — Та я ж осе до нашого пана з поклоном. Будь ласка, паночку, зарятуйте… Дайте капельок (Мирний, IV, 1955, 379); — А чого ж, попросись у пана, — кинув Левко. — Скажи йому: заприсягаюсь, паночку, що не крастиму ваш ліс, тільки обміняйте мою орну десятину на вашу лісову (Стельмах, І, 1962, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 49.