ПАНОВИ́ТИЙ, а, е. Гордовитий, пихатий, як пан. До Галі йому не хотілося, бо, правду кажучи, трохи було боязко, щоб пановиті батьки її не вирядили його (Вас., І, 1959, 163); Раз обрали собі люди старшину. От і запишався новий старшина; зробився такий пановитий, що й підступити до його страшно (Україна.., І, 1960, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 47.