ПАНИ́ЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пани́ч. — Паничики! — промовила [Олександра] до паничів, кланяючись у землю, — будьте милостиві до моїх хлопців! (Вовчок, І, 1955, 33); У панському дворі було неблагополучно! Маленький, 5 років, паничик Вітюньо обліг на смертній постелі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 64); Гувернантки — в бриликах пиріжком — повагом виводили на гігієнічний променад паничиків та панночок в широких брилях на резинках (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 44.