ПАНЕНЯ́, ня́ти, с. Дитина пана. — Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! (Вовчок, І, 1955, 22); Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття (Граб., І, 1959, 52); Мати божа! На авто їдуть: пани, паненята, перини, цуценята… (Чорн., Визволення, 1949, 131); * У порівн. Викохана до десяти літ, як паненя, вона не знала, де, що і як береться (Мирний, IV, 1955, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 43.

Паненя, ня́ти, с. Барское дитя. Як пани добрі, то й людям добре, — та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! МВ. І. 37. А узяв я паненя, та й не рівня моя. Грин. III. 685. Иногда употребляется въ томъ же значеніи что и підпанки. Не так пани, як паненятка. Ном. № 1238. Ум. Паненя́тко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 92.