ПА́М’ЯТЬ, і, ж.
1. Здатність запам’ятовувати, зберігати і відтворювати в свідомості минулі враження. Пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово! (Фр., І, 1955, 13); Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам’ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Тют., Вир, 1964, 52); Мав пам’ять добру він на речі й імена (Рильський, II, 1946, 142); // Здатність особливо добре запам’ятовувати що-небудь або користуватися якимось органом чуттів. Корегуючи вогонь, він рідко заглядав у таблицю стрільб, бо знав її майже напам’ять. Взагалі математична пам’ять у нього була розвинута надзвичайно (Гончар, III, 1959, 52); Музична пам’ять; Зорова пам’ять; Слухова пам’ять.
◊ Дай бо́же (бог) па́м’ять — уживається при зусиллі пригадати що-небудь. — Вона нагадує щось мені знайоме, — знову почав Проценко. — Я десь когось на неї схожу бачив. О-о, дай боже пам’ять (Мирний, III, 1954, 272); Коро́тка па́м’ять див. коро́ткий; Ку́ряча па́м’ять див. ку́рячий; Па́м’ять зра́джує кому — хто-небудь втрачає пам’ять, може припуститися помилки, неточності. — Подумайте ще і скажіть правду і про себе, і про Палилюльку. — Я ні разу не бачив його! — А може, вам зраджує пам’ять? — рівно допитувався слідчий (Стельмах, II, 1962, 227); Старе́ча (леда́ча і т. ін.) па́м’ять — погана здатність до запам’ятовування. [Калеб:] Гай-гай! стареча пам’ять! Виразно ж тут стоїть, що жаден майстер на судьбищах не має промовляти (Л. Укр., III, 1952, 77); В якійсь далекій стороні… В Німеччині… В Туреччині… Та ні! Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю (Гл., Вибр., 1957, 91).
2. Запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені. Скільки сягає його пам’ять у час дитинства — усе не вбачає він себе щасливим (Коцюб., І, 1955, 21); Тимофій забиває і заплішує кілочки в кроковку, а пам’ять його з усіх закутків викидає ту основу, на якій, мов павук, тримається Січкар (Стельмах, II, 1962, 35).
◊ Викида́ти (ви́кинути і т. ін.) з па́м’яті: а) забувати. Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (Коцюб., І, 1955, 330); б) (кому, рідко) примушувати кого-небудь забути щось. Скочив [соловей] як попарений.. і запищав не своїми голосами. Неначе хотів своїм лящанням викинути всім із пам’яті те, що зозуля вже обзивалася (Март., Тв., 1954, 176); Виліта́ти (ви́летіти) з па́м’яті див. виліта́ти; Вирина́ти (ви́ринути, майну́ти і т. ін.) у па́м’яті — несподівано пригадуватися. Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (Коцюб., II, 1955, 275); В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Тют., Вир, 1964, 161); Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (Гончар, II, 1959, 415); Вріза́тися (запа́сти і т. ін.) у па́м’ять — дуже добре запам’ятатися. Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять (Коцюб., III, 1956, 26); Навіки у пам’ять запали Цей шерех його підошов, Цей погляд запитливий, очі (Бичко, Вогнище, 1959, 76); За па́м’яті чиєї — у період чийого-небудь свідомого життя. Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав на Волинську Україну десь з-під Варшави один польський пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (Н.-Лев., І, 1956, 130); — Ще за моєї пам’яті сайгаки, тарпани у степах водились, а зараз — де вони?.. (Гончар, Таврія, 1952, 43); Зберіга́ти (зберегти́) у па́м’яті — пам’ятати. Так віриш: ці берези та ялини У пам’яті безмовній зберегли Його [Л. Толстого] ходу і погляд яструбиний З-під сивих брів (Рильський, III, 1961, 147); Зберіга́тися (зберегти́ся) у па́м’яті див. зберіга́тися; Па́м’ять се́рця — спогади про що-небудь дороге, близьке, незабутнє. Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій… Пам’ять серця, — о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній! (Рильський, III, 1961, 323); Перебира́ти (перебра́ти, перетру́шувати, перетруси́ти, перегорта́ти, перегорну́ти і т. ін.) у па́м’яті — пригадувати. Навколо була тиша. Дівчина перебирала в пам’яті своє життя (Дмит., Наречена, 1959, 8); Поки вона спокійно йде селом, ще і ще перетрушує в пам’яті всі оповідання, принесені людьми з скитка (Стельмах, II, 1962, 322); Я перегорнув у пам’яті всі дрібниці нашого приїзду, перебування у Варшаві — і холодний піт виступив мені на чолі (Досв., Вибр., 1959, 118); По (з) па́м’яті — як збереглося в спогадах; без звернення до писаного джерела. Його [оповідання] я по пам’яті пізніше написав українською мовою під назвою "Антін Вова" (Вас., IV, 1960, 39); Коли бесідник вичитав усе з того паперу, що в руках тримав, говорив далі з пам’яті, сварив і картав людей, що вони самі [у] тій кривді винні (Март., Тв., 1954, 115); По старі́й (да́вній) па́м’яті — під впливом колишніх, старих звичок. — Захотів на дурника хильнути, от і затягнув їх сюди, по старій пам’яті (Кучер, Трудна любов, 1960, 266); Людям всього радгоспу, всіх відділків (що вона їх по давній пам’яті ще зве хуторами) доводиться вічно жити під цим бентежливим гуркотом [літаків] (Гончар, Тронка, 1963, 12); Прихо́дити (прийти́) на па́м’ять — пригадуватися. — Ще така в мене собача натура, що як п’яний, то зараз добрішаю: хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, царство їм небеснеє, приходять на пам’ять… (Коцюб., 1, 1955, 440).
3. Згадка про кого-, що-небудь. Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л. Укр., III, 1952, 690); Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла, — лишила звуки і пам’ять по собі (Хотк., II, 1966, 238); Устин за це головою наклав, за громадську справу, виходить,.. що він герой і вічна пам’ять про нього однині житиме в народі (Головко, II, 1957, 337); // Те, що нагадує про кого-, що-небудь. Це [хата] ж єдина в мене пам’ять про Фросину залишилась (Стельмах, І, 1962, 179); На стіні, як пам’ять неповторна, сія мені будьонівський шолом (Сос., Поезії, 1950, 255); // чию. Згадка про померлого. Пам’ять павших, давших перемогу Ожива в возз’єднаній сім’ї (Криж., Під зорями.., 1950, 63); Всі народи могутнього Радянського Союзу свято шанують пам’ять великого Пушкіна (Корн., Разом із життям, 1950, 75).
◊ Ві́чна па́м’ять кому і без додатка: а) побажання, щоб завжди, вічно пам’ятали померлого. Батько твій був народним героєм, Твоя мати — краса чарувала окіл, — Вічна пам’ять їм з тихим покоєм! (Граб., І, 1959, 477); Вічна пам’ять загиблим бійцям (Ю. Янов., Вершники, 1939, 93); б) (церк.) заключні слова заупокійних служб. Як же заспівали "вічную пам’ять", так і сам [Наум] почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Кв.-Осн., II, 1956, 88); Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув "вічную пам’ять" небіжчикові (Н.-Лев., III, 1956, 8); В па́м’ять кого, заст.; На па́м’ять кому — на честь того, хто вже помер. Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса (Л. Укр., II, 1951, 385); Прилучаю до сього й "Декілька пісень про Гайявату", що поміщено у збірникові на пам’ять Котляревському (Мирний, V, 1955, 419); Втра́тити (діал. затеря́ти і т. ін.) па́м’ять — не знати, що робити; розгубитися. Зойком панотця так Іван перелякався, що зовсім затеряв пам’ять. Стояв над панотцем і не знав, що діяти (Март., Тв., 1954, 222); На па́м’ять — для того, щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь. Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам’ять назвали Москалевою (Шевч., II, 1953, 56); Вже нема племінника Миколи.. Лиш на пам’ять, бідну і обдерту, його кепку мати береже (Сос., II, 1958, 481); Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам’ять нащадкам.. Художник охоче згодився і за кілька хвилин увічнив Хому на аркуші цупкого паперу (Гончар, III, 1959, 230); Приво́дити (приве́сти і т. ін.) до па́м’яті — виводити з стану задумливості, замріяності і т. ін. Я довго на горбику стояв, очима проводив материну постать.. До пам’яті привів мене окрик господаря: — Заснуло, чи що? Піди подивися, чого коні харапудяться (Ковінька, Кутя.., 1960, 24); Присвя́чений па́м’яті чиїй — зроблений, влаштований на честь того, хто вже помер. Спішу поділитися з Вами звісткою: цензура випустила врешті альманах, присвячений пам’яті Куліша (Коцюб., III, 1956, 230); Сві́тла (до́бра і т. ін.) па́м’ять — уживається для вираження позитивного ставлення при згадці про померлого. З світлою пам’яттю про чарівний образ Мате Залка прийшов тепер Юрко до мене (Смолич, Розм. з чит., 1953, 55); Доброму добра й пам’ять (Номис, 1864, № 4430); Сумно́ї (лихо́ї, недо́брої, чо́рної і т. ін.) па́м’яті хто, що — уживається для вираження негативного ставлення при згадці про кого-, що-небудь. Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам’яті футуристи (Рильський, III, 1956, 65); Людяне ставлення до засланого поета [Т. Шевченка] дорого коштувало Бутакову. Він попав під нагляд чорної пам’яті "ІІІ відділу" (Рад. Укр., 19.ІІ 1966, 4); Шанува́ти (пошанува́ти) па́м’ять чию; Зберіга́ти (зберегти́) па́м’ять про кого — з повагою згадувати про кого-небудь. Сьогодні шануєм ми пам’ять Вождя, Вождя, і товариша, й друга (Сос., І, 1957, 145); [Мохаммед:] Хіба се гріх — пошанувати пам’ять людини, що була мені жоною? (Л. Укр., II, 1951, 337); Наш народ свято зберігає пам’ять про тих, хто у важкі роки боротьби з німецько-фашистськими загарбниками віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, (Ком. Укр., 2, 1967, 20).
4. Здатність розумно, тверезо мислити, міркувати; свідомість. Пітьма заступила очі, пам’ять покинула мене… (Фр., II, 1950, 17); Якось на грані між пам’яттю й непритомністю до його обважнілого розуму почали добиратись розрізнені голоси (Стельмах, II, 1962, 395).
◊ Без па́м’яті: а) забуваючи про все; дуже сильно. Дуже любив [батько] своє потомство.. Любив Гаву без пам’яті (Фр., III, 1950, 49); Юзя лежала в своїй кімнатці і без пам’яті ридала (Л. Укр., III, 1952, 662); — Не допускайте, щоб вода закипала. І на стартер не тисніть без пам’яті (Гончар, Тронка, 1963, 192); б) не усвідомлюючи чого-небудь; у несамовитому стані. Хворий лежить та без пам’яті хліб їсть (Номис, 1864, № 8136); Настя іде до човна й веде за руку Марусю. Маруся без пам’яті йде за нею і сідає у човен (Н.-Лев., II, 1956, 467); Сонми хмар скотилися, тисячею гармат ударив грім, блискавиця весь світ осліпила, і, крикнувши без пам’яті: "Мамо!! Мамо!!", впала нещасна женщина [жінка] на землю… (Хотк., II, 1966, 221); [Бу́ти] при па́м’яті — не втрачати свідомості. — Коли він опритомнів? — запитав батько Власівну. — Ще за дня, бідолашненький, ще за дня, як ми переносили його. І при пам’яті, і голосу не збувся, тільки не чує анічогісінько (Гончар, IV, 1960, 36); Прихо́дити (прийти́, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до па́м’яті: а) повертатися до свідомості після непритомності, зомління. Проминули день і ніч, ще один день і нова ніч, але Ант не приходив до пам’яті, весь у вогні лежав на помості, з грудей його виривались хрипи й свист (Скл., Святослав, 1959, 16); [Забрамський:] Після першої ж ін’єкції вона прийшла до пам’яті, .. обличчя стало рухомим і розумним (Коч., II, 1956, 116); б) (тільки док.) повернутися до спокійного, врівноваженого душевного стану; заспокоїтися. Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко; тільки пил слідом клубочиться (Вовчок, І, 1955, 29); Під час отого розстрілу Вікторової фотокарточки, вчиненого .. [фашистським] офіцером, стара так перелякалася, що й досі не могла прийти до пам’яті (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 262); в) усвідомлювати що-небудь потрібне, виправляючи помилки. — Дякувати добрим людям, на правильну стежку стає. Прийшов до пам’яті. Ні світ ні зоря, а він, уже на ногах, на роботу поспішає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 39.