Про УКРЛІТ.ORG

пам'ятка

ПА́М’ЯТКА, и, ж.

1. розм. Предмет, що служить нагадуванням про кого-, що-небудь. [Йоганна (здіймає намисто з шиї і подає з поклоном Марції):] Прошу, прийми на спомин про гостину. [Марція:] Хоч я й не дуже в сих речах кохаюсь, та пам’ятка від любої Йоганни, хоч би яка, для мене завжди мила! (Л. Укр., III, 1952, 181); — Не викидай, Хомо, — запротестували товариші. — Халяви кинь, а рушник залиш! Хаєцький постояв якусь мить вагаючись і нарешті послухався ради. Згорнув свою барвисту пам’ятку, поклав до кишені (Гончар, III, 1959, 315); // Те, що лишилось як наслідок чогось. Стара наче здуріла: чим стріну, як будуть од вінця їхать.. Бігала по селу, змокла.., поки не випрохала десь паляниці.. А тепер маєш — бухикай.. Весільну пам’ятку маєш, Маласю (Коцюб., II, 1955, 33); Загоїлася рука, лишилася Сенькові пам’ятка: кривий палець на правій руці і знаки на долоні в тім місці, де зшивали (Ков., Світ.., 1960, 95); // перен. Те, що служить наочним свідоцтвом чиєї-небудь справи, праці і т. ін. Який виноградник викохав! Добру пам’ятку по собі лишив синок: не сходить у людей його ім’я з уст (Вол., Самоцвіти, 1952, 24).

В па́м’ятку кому — пам’ятатися комусь. [Семен:] Чи в пам’ятку тобі, Іване, як ми ще за кріпацтва втікали у Бессарабію? (Кроп., І, 1958, 108); Все в пам’ятку мені — осінній вечір… У Коцюбинського сиділи ми, йому свої боління молодечі звіряли (Тич., Зростай.., 1960, 63); На па́м’ятку — на згадку, на спомин. — Це перо я дала тобі колись на пам’ятку. Ти навіки мій, а я твоя навіки, — сказала Богаза (Н.-Лев., III, 1956, 301); — Твою фотографію ніби, чуєш, в газеті бачив. Шкода, каже, що не купив собі тої газети та, каже, не витяв собі ножицями дівки на пам’ятку (Вільде, Троянди.., 1961, 271).

Да́ти па́м’ятку кому — побити або вдарити кого-небудь так, щоб пам’яталося. — Ну, не завадило би йому [злодієві] дати пам’ятку, — каже один соляр (Фр., II, 1950, 16); Запа́сти в па́м’ятку кому — дуже добре запам’ятатися. Запала їм в пам’ятку її краса, урода дівоча… (Мирний, II, 1954, 133).

2. Предмет матеріальної культури минулого. Земля ховає від нас найцінніші історичні пам’ятки, і лише наполеглива копітка праця археологів відкриває їх, примушує розповідати про далеке минуле людства (Наука.., 9, 1962, 58); Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам’ятки, що збереглися в південно-західному краї: древні церкви, замки, первісні вали, могили, городища… (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 340); // Твір стародавньої писемності. У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам’яток, що відзначались би таким довголіттям, як "Слово о полку Ігоревім" (Рад. літ-во, 7, 1965, 76); // Твір стародавнього музичного мистецтва. Збираючи пісні, молодий вчений піклувався про якнайкраще збереження пам’яток народної музичної культури (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 55).

Істори́чна па́м’ятка — залишок минулого, що є об’єктом вивчення історичної науки. Рештки минулого, за якими його вивчають, називаються історичними джерелами, або історичними пам’ятками (Іст. стар. світу, 1957, 4).

3. Невелика книжка або аркуш з короткими настановами, правилами на якийсь певний випадок, з короткими відомостями про кого-, що-небудь. У так званій наказній пам’ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось "итти на Зею и Шилку реку для государева ясашного сбору" (Видатні вітч. географи.., 1954, 12); Пам’ятка туристові.

4. церк., розм. Поминальна книжечка. — Не встигнеш звикнути до людей, а їх уже в пам’ятку записуй, на часточку на помин душі — тьху (Збан., Єдина, 1959, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 37.

Пам’ятка, ки, ж.

1) Память, воспоминаніе. Приятелі їх садили тоді на пам’ятку. Греб. 360. На тобі книжку на пам’тку. Впасти в пам’ятку. Запечатлѣться въ памяти. Вже що вона через те заподіяла миру, того не впало мені в пам’ятку. ЗОЮР. II. 37. Се мені у пам’ятку. Это мнѣ памятно. Більше всього в пам’ятку мені, як уже піп приїхав ховать. Сим. 220.

2) Подарокъ на память.

3) Поминальная книжка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 91.

па́м’ятка — предмет матеріальної культури народу; також твір старо­давньої писемності, музичного мистецтва; істори́чна па́м’ятка — залишок минулого, що є об’єктом вивчення історичної науки. «Слово о полку Ігоревім» як літературна пам’ятка Київської Русі; Київська Софія як пам’ятка києворуського зодчества; Золоті ворота як архео­логічна та історична пам’ятка стародавнього Києва.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 431.

вгору