ПА́ЛУБНИЙ, а, е.

1. Прикм. до па́луба 1. Вона самотньо стояла біля світлих палубних поручнів і часом з таким захопленням вдивлялася вдалину, немов от-от зніметься й полетить (Баш, Надія, 1960, 6).

2. Який міститься, перебуває або працює на палубі. Палубні вахтові не спускають очей з освітлюваного прожекторами моря (Трубл., Шхуна.., 1940, 215); На лавах, тісно збившися, сиділи матроси, понтонники, було багато з палубної й нижньої команд (Донч., II, 1956, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 32.